Doris Day

Doris Day — одна з найвідоміших американських співачок і кіноактрис XX століття, чиє ім’я стало символом золотого віку Голлівуду. Вона зуміла зробити те, що вдається небагатьом артистам: одночасно підкорити музичні чарти, радіо, кіноекрани й телебачення. За свою кар’єру вона знялася у 39 фільмах, записала десятки альбомів і стала однією з найпопулярніших жіночих зірок Америки 1950–1960-х років.

Доріс народилася 3 квітня 1922 року в Цинциннаті, штат Огайо, під ім’ям Doris Mary Ann von Kappelhoff. Її батьки мали німецьке походження. Батько, Фредерік Вільгельм фон Каппельгофф, був учителем музики, керівником церковного хору та органістом. Мати, Альма Софія Вельц, любила популярну й так звану hillbilly-музику. Доріс була молодшою з трьох дітей, а ім’я отримала на честь популярної актриси німого кіно Доріс Кеньйон.

У дитинстві Доріс мріяла зовсім не про співочу кар’єру. Її великою пристрастю були танці. Вона брала участь у конкурсах і навіть виступала в танцювальному дуеті. Але у 1937 році, коли їй було лише 15 років, сталася страшна аварія: автомобіль, у якому вона їхала, зіткнувся з потягом. Доріс отримала важкий перелом правої ноги й багато місяців провела на відновленні. Мрія про професійну кар’єру танцівниці фактично закінчилася.

Проте саме ця трагедія несподівано відкрила для неї іншу дорогу. Під час відновлення Доріс багато слухала музику по радіо, особливо записи молодої Елли Фіцджеральд. Мати віддала її на уроки вокалу, і викладачка Грейс Рейн одразу помітила природний талант дівчини. Так майбутня танцівниця поступово перетворилася на співачку.

У 15 років Доріс уже почала професійно виступати з місцевими оркестрами. Саме тоді керівник одного з гуртів, Барні Рапп, запропонував їй змінити довге прізвище Kappelhoff на коротке сценічне Day. Воно краще виглядало на афішах, і саме під цим ім’ям світ згодом дізнався про неї як про Doris Day.

Невдовзі вона почала працювати з відомими біг-бенд-оркестрами, а найбільший прорив стався після її співпраці з Les Brown and His Orchestra. У 1945 році вони записали пісню “Sentimental Journey”, яка стала величезним хітом. Для американців того часу ця пісня мала особливе емоційне значення: вона з’явилася наприкінці Другої світової війни й дуже точно передавала настрій людей, які чекали повернення рідних із фронту. “Sentimental Journey” стала піснею повернення додому і фактично запустила сольну популярність Doris Day.

Після успіху з Les Brown Доріс підписала контракт із Columbia Records і почала сольну кар’єру. Але музика була лише половиною її майбутньої слави. Незабаром перед нею відкрився Голлівуд.

Її перший фільм — “Romance on the High Seas” (1948). Спочатку Доріс розглядали передусім як співачку, але її природна харизма виявилася настільки сильною, що вона швидко стала повноцінною кіноактрисою. Фільмографія Доріс згодом охопила майже всі жанри: мюзикли, романтичні комедії, драми, трилери та біографічні фільми.

Серед її найвідоміших фільмів — “Calamity Jane”, “Love Me or Leave Me”, “The Man Who Knew Too Much” Альфреда Гічкока, “Pillow Talk”, “That Touch of Mink”, “The Thrill of It All” та “Move Over, Darling”. Вона грала разом із такими зірками, як Cary Grant, Clark Gable, James Garner, Jack Lemmon, James Stewart і, особливо відомо, Rock Hudson.

Її екранний образ часто був образом життєрадісної, енергійної, привабливої «дівчини по сусідству». Але за цією легкою манерою ховалася дуже сильна акторка. Доріс могла переходити від комедії до серйозної драми й чудово працювала з піснею як акторським інструментом. У фільмі “Love Me or Leave Me” (1955), де вона зіграла співачку Рут Еттінг, вона показала, що здатна не просто співати, а й створювати складні драматичні образи.

Однією з вершин її кінокар’єри стала співпраця з Альфредом Гічкоком у фільмі “The Man Who Knew Too Much” (1956). Саме для цього фільму була записана пісня “Que Sera, Sera (Whatever Will Be, Will Be)”. Її написали Jay Livingston і Ray Evans спеціально для картини. Пісня отримала «Оскар» за найкращу оригінальну пісню, а виконання Doris Day зробило її всесвітньо відомою. Згодом “Que Sera, Sera” стала головною музичною візитівкою самої Доріс і навіть використовувалася як головна пісня її телевізійного шоу.

Цікаво, що сама Doris Day спочатку не була великим прихильником “Que Sera, Sera”. Але саме ця пісня настільки міцно асоціювалася з її голосом і образом, що з часом стала невіддільною від її імені. Для багатьох слухачів у всьому світі фраза “Que sera, sera” й досі автоматично викликає в пам’яті саме Doris Day.

Ще одна її знаменита пісня — “Perhaps, Perhaps, Perhaps”. І тут є особливо цікава історія. Doris Day не була авторкою цієї пісні. Її основою стала кубинська пісня “Quizás, Quizás, Quizás”, написана композитором Osvaldo Farrés у 1947 році. Саме іспанська версія з повторюваним “Quizás, quizás, quizás” стала міжнародним стандартом, який пізніше виконували численні артисти різних країн.

Для англомовної версії було створено текст із назвою “Perhaps, Perhaps, Perhaps”. Doris Day записала її у 1960-х роках, а композиція увійшла до її альбому “Latin for Lovers”, випущеного у 1965 році. Її виконання зберегло легкий латиноамериканський характер оригіналу, але отримало характерну для Доріс американську елегантність і грайливість.

Саме тому “Perhaps, Perhaps, Perhaps” сьогодні цікава не лише як пісня Doris Day, а й як приклад того, як одна мелодія подорожувала між культурами: кубинський оригінал — іспаномовні виконання — англомовна версія — нове життя у виконанні голлівудської зірки. А знамените сценічне виконання Doris Day, де вона перебуває в центрі групи чоловіків у фраках і циліндрах із тростинами, чудово передає театральну, грайливу атмосферу епохи.

Серед інших великих пісень Doris Day особливе місце посідає “It’s Magic”, яку вона представила у своєму першому фільмі “Romance on the High Seas”. Композиція стала великим хітом і була номінована на “Оскар”. Ще одним величезним успіхом стала “Secret Love” з фільму “Calamity Jane” — пісня, яка отримала “Оскар” і стала однією з найвідоміших композицій її репертуару. До її знакових записів також належать “Sentimental Journey”, “Que Sera, Sera”, “Perhaps, Perhaps, Perhaps”, “When I Fall in Love”, “Dream a Little Dream of Me” та “Everybody Loves a Lover”.

На піку популярності Doris Day була значно більшою зіркою, ніж може здатися сучасному слухачеві, який випадково знаходить її старий кліп в інтернеті. Вона була одночасно зіркою музики, кіно, радіо й телебачення. На початку 1960-х років вона чотири роки поспіль визнавалася найпопулярнішою жінкою американського кінопрокату, а протягом десяти років поспіль входила до десятки найбільш касових кінозірок країни.

Її популярність можна уявити за сучасними мірками як поєднання кількох кар’єр в одній людині: її пісні очолювали музичні чарти, її фільми збирали величезну аудиторію, а потім вона стала телевізійною зіркою. Вона була не «актрисою одного фільму» і не «співачкою одного хіта», а справжньою мультимедійною суперзіркою своєї епохи.

Особливо успішним став її дует із Rock Hudson. Після “Pillow Talk” вони разом знялися ще у “Lover Come Back” та “Send Me No Flowers”. Їхня екранна хімія стала одним із найвідоміших партнерств американських романтичних комедій 1960-х років.

Але за яскравою кар’єрою стояло й непросте особисте життя. Doris Day була одружена чотири рази. Її третій чоловік, Marty Melcher, був також її агентом і продюсером. Після його раптової смерті у 1968 році з’ясувалося, що він разом із бізнес-партнером розпоряджався її фінансами таким чином, що Доріс залишилася з величезними боргами й практично опинилася на межі банкрутства. Пізніше вона через суд домоглася великої компенсації, але юридичні та фінансові проблеми тривали роками.

Після смерті Мелчера Доріс також виявила, що він без її відома підписав контракт на телевізійний серіал. Так з’явився “The Doris Day Show”, який виходив у 1968–1973 роках. Спочатку вона не хотіла займатися телебаченням, але серіал став успішним і приніс їй “Золотий глобус”. Згодом вона вирішила залишити Голлівуд і поступово відійшла від активної розважальної кар’єри.

Однак це не означало завершення її публічного життя. Просто почалася його зовсім інша глава.

Ще з юності Доріс дуже любила тварин. Після важкої аварії, яка зруйнувала її мрію про танці, мати подарувала їй собаку на ім’я Tiny. Ця історія залишила в її пам’яті дуже сильний слід. У дорослому віці любов до тварин перетворилася на справжню місію.

У 1978 році вона заснувала Doris Day Animal Foundation, а пізніше створила також Doris Day Animal League. Вона займалася порятунком собак, котів, коней та інших тварин, підтримувала притулки, виступала проти жорстокого поводження з тваринами та активно пропагувала стерилізацію домашніх тварин. Її ініціатива Spay Day згодом переросла в міжнародний World Spay Day.

Таким чином, друга половина життя Doris Day виявилася не менш важливою за першу. Якщо в молодості вона дарувала людям музику, кіно й розваги, то в зрілому віці використала свою величезну популярність для захисту тварин. Фонд, який вона заснувала, продовжує працювати й після її смерті.

Попри майже повний вихід із шоу-бізнесу, її голос не зник. У 2011 році Doris Day випустила альбом “My Heart”, до якого увійшли раніше не видані записи. Альбом несподівано досяг 9-го місця у британському альбомному чарті, зробивши 89-річну Доріс однією з найстарших артисток, які потрапляли до британського Top 10 із новим матеріалом. Усі кошти від релізу вона передала на допомогу тваринам.

Її внесок у культуру був відзначений багатьма нагородами. У 2004 році Doris Day отримала Presidential Medal of Freedom — одну з найвищих цивільних нагород США. У 2008 році вона отримала Grammy Lifetime Achievement Award. Вона також була номінована на “Оскар” за “Pillow Talk”, отримала нагороду Cecil B. DeMille Award за внесок у кінематограф і численні інші відзнаки.

Doris Day провела останні десятиліття життя далеко від голлівудської метушні, у Carmel Valley, California. Вона любила спокій, свій будинок, сад, друзів і, звичайно, тварин. Попри чутки про те, що вона стала самітницею, близькі люди розповідали, що вона продовжувала зустрічатися з друзями, спілкуватися з шанувальниками й активно цікавитися роботою свого фонду.

Doris Day померла 13 травня 2019 року у своєму будинку в Carmel Valley. Їй було 97 років. Незадовго до смерті вона перенесла важку пневмонію, яка й стала безпосередньою причиною смерті. І хоча її смерть припала на 2019 рік, важливо зазначити, що це було ще до пандемії COVID-19, яка почалася пізніше.

Її життя тривало майже століття — від епохи біг-бендів і чорно-білого кіно до цифрової музики та нового покоління слухачів, які відкривають її пісні через інтернет. Вона починала як дівчина, яка мріяла танцювати, після страшної аварії стала співачкою, потім перетворилася на голлівудську актрису першої величини, підкорила телебачення, пережила важкі особисті й фінансові випробування і зрештою присвятила значну частину свого життя захисту тварин.

“Sentimental Journey”, “Que Sera, Sera” і “Perhaps, Perhaps, Perhaps” чудово показують різні сторони її творчості: перша стала голосом покоління, яке поверталося з війни; друга перетворилася на її світову музичну візитівку; а третя показала, як Doris Day могла взяти латиноамериканський стандарт і надати йому власного, неповторного американського звучання.

Саме тому Doris Day сьогодні варто пам’ятати не лише як «голос із пісні Que Sera, Sera». Вона була артисткою, яка протягом десятиліть залишалася присутньою одразу в кількох світах — у музиці, кіно, на телебаченні та, зрештою, у великому русі за захист тварин. Її кар’єра завершилася задовго до смерті, але її пісні й фільми продовжують жити, а ім’я Doris Day залишається одним із найяскравіших символів класичної американської культури.